Любко Дереш з культовою ящірокою)

Ми часто не цінуємо те, що поряд, поки ми це не втратимо. Ми видаляємо телефонний номер знаючи, що він назавжди залишиться в наший пам'яті. Ми прощаємося, знаючи, що зустрінемося знову. Ми говоримо, що подумаємо, знаючи відповідь заздалегідь. Ми шукаємо щось нове, знаючи що без старого не зможемо жити. Ми чекаємо, навіть коли говоримо "іди". Ми лаємося, кажучи собі в душі - "Ну обійми ж мене!", просто обійми. Просто жити і бути кому-небудь потрібним - це вже нагорода. Як важливо знати, що ти комусь потрібний. І що чиєсь сердечко б'ється заради тебе. Любов здатна на багато що. Не відштовхуйте її. Щирі слова любові можуть зігріти і тридцятиградусний мороз...

Це так ...знайшла на інтернетівських просторах 

А ЦЕ...прочитайте уривок...

Від того всього на душі ставало дуже тужливо, самотньо і страшно. На вулицях міста – ні душі. Тільки вечірнє світло сонця та ще запах диму, ностальгії й холоду. Пахло зимою. І пустка на вулицях. І повно-повнісінько жовтого листя. Банзай узяв свою зелену куртку. Запхав у кишеню свіжі випуски "Патріота" і "Віри, Надії, Любові" й пішов знайти десь лавку, почитати їхні бздури. Коли довго бути у квартирі, навіть у кімнаті, обклеєній нотними листками, і курити, курити, курити, то врешті-решт кімната починає душити тебе.

Надворі було зимно. Холод і дим відразу нагадували йому про Солю. Вони гуляли Кайзервальдом, коли була осінь.

почитайте роман Любка Дереша "Культ"(можна онлайн, а можна купити в інтернет-книгарні "Є",   (можливо є у вашому місті)

суперовий роман...сьогодні замість того, щоб до модуля готуватися, читала...захоплює...тільки він нестандартний...про життя...його написав автор у 16 років...видана та книжка була ще в 2001 році здається...але це все для мене так актуально)

ще мені здається, що "Поклоніння ящірці" має бути щось класне